Шановні батьки! 

Ми раді і вдячні тому, що Ви обрали саме наш дитячий садок для своїх дітей. Сподіваюсь на те, що час, проведений в «Васильку", стане радісним, цікавим не тільки для ваших дітей, а й для Вас. Разом з Вами ми допоможемо нашим дітям пізнати дошкільне дитинство, підготуватися до школи, навчитися товаришувати, радіти життю і людям! Бажаю всім радості, сімейної злагоди!

З повагою Олена Анатоліївна Панкратьєва,

завідувач КЗДО "Іларіонівський ясла-садок №1 "Васильок"

У КЗДО №1 "Васильок" діють правила, які допомагають правильно організувати час перебування у ньому Ваших дітей. 

Тому просимо Вас дотримуватися наступних правил:       

1. Своєчасно приводити дитину до дошкільного закладу – до 8.00 та забирати до 19.00.

2. Якщо Ви привели дитину під час проведення ранкової гімнастики, вам слід дочекатися, коли діти вашої групи повернуться з спортивної зали і передати дити­ну вихователю. Неприпустимо залишати дитину саму в приймальній кімнаті групи.

3. Приводити дитину в ЗДО в чистому одязі, у взутті, що відповідає розміру ноги дитини та санітарно-гігієнічним вимогам.

4. Приводити в ЗДО здорову дитину, повідомляти вихователя про її самопочуття вдома та надзвичайні випадки (падіння, ушкодження, скарги на погане самопочуття тощо).

5. Своєчасно повідомляти адміністрацію закладу про хворобу дити­ни та інші причини її відсутності в ЗДО.

6. Вихователь та старша медична сестра зобов'язані щодня оглядати дитину з метою своє­часного виявлення ознак хвороб (сипу, розчосу, загноєння очей і т.п.), нездужання (головний біль, хворе горло, слинотеча та ін.), тілесних ушкоджень (синці, подряпини, гулі тощо).

7. Якщо під час ранкового прийому в ЗДО у дитини виявлено ознаки хвороби, батьки зобов'язані звернутися до лікаря за консультацією або медичною допомогою.

8. Батьки або особи, що за їх дорученням приводять дитину в до­шкільний заклад, мають передати дитину вихователю  ЗДО, який приймає дітей.  Неприпустимо відправляти дитину до ЗДО саму, без супроводу дорослого. Увечері вихователь зобов'язаний передати дитину батькам або іншій особі, що прийшла за нею за їх дорученням.

9. Батькам варто заздалегідь повідомити вихователів щодо тих осіб, яким вони доручають забрати дитину з дошкільного закладу. Таке доручення оформляється письмово на ім’я керівника дошкільної установи.

10. Вихователь не має права віддавати дітей з дошкільного закладу неповнолітнім дітям, батькам у нетверезому стані.

11. Якщо дитину з певних причин своєчасно не забрали з ЗДО, вихователь має право відвести дитину до дитячої кімнати міліції. Батькам віддадуть дитину за наявності паспорта.

12. Батьки зобов’язані вносити плату за харчування до 10 числа кожного місяця.

13. Вихователі та інші працівники дошкільного закладу не несуть відповідальності за збереження прикрас (сережки, хрестики, коштовні ланцюжки тощо), а також за збереження речей (іграшок тощо), які принесені дитиною з дому.

Вимоги до зовнішнього вигляду та одягу дітей:

1. Одяг дитини повинен бути: · чистим, охайним;

            · відповідати порі року, температурі повітря;

            · відповідати розміру дитини;

            · небажане носіння комбінезонів.

2. Повинна бути чиста нижня білизна.

3. Зав’язки і застібки мають бути розташовані так, щоб дитина могла самостійно себе обслужити.

4. Взуття має бути легким, теплим, точно відповідати нозі дитини, легко зніматися і надіватися.

5. Носова хустка потрібна дитині, як в приміщенні, так і на прогулянці. Зробіть на одязі зручні кишені для її зберігання.

6. Обличчя повинно бути умите, ніс, руки - чисті, нігті - підстрижені, зуби - почищені, зачіска - охайна. 

7. Щоб уникнути випадків травматизму та з метою збереження здоров’я дітей, необхідно перевіряти вміст кишень дитини на наявність небезпечних предметів.

8. Категорично забороняється приносити в садок гострі, ріжучі, склянні предмети, дрібні предмети (намистинки, ґудзики і тому подібне, пігулки), а також їжу та напої.

ЯК ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ ПРО COVID-19, НАВЧИТИ ЇЇ ВЕСЕЛО МИТИ РУКИ ТА ПРАВИЛЬНО ВІДПОЧИВАТИ — ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ ВІД МОН ТА ЮНІСЕФ УКРАЇНА

Правильний розпорядок дня, розмови про вірус ідеї, чим зайняти дитину під час карантину. Про це та інше можна дізнатись у інформаційних матеріалах, які розміщені на сайті МОН. 

Для батьків розроблено два гайдлайни "Карантин з користю: ідеї для батьків та дітей" та "Підтримувати та допомагати: поради батькам на час пандемії", а також шість інфографік:

•  Розмова про COVID-19
• Наодинці з дитиною
• Упорядкування
• Позитивний підхід
• Погана поведінка
• Спокій і подолання стресу 

Варто зазначити,що поради стосуються дітей різного шкільного віку від дошкільнят до підлітків.

Крім цього, для батьків докладно розписана вправа, яка допомагає долати стрес та налаштуватися на позитив.

Поради для батьків, що мають дітей дошкільного віку

Діти дошкільного віку емоційно прив’язані до батьків, тому намагайтесь не панікувати щодо коронавірусу і пояснюйте усе малюкам в ігровій формі, використовуючи прості, зрозумілі їм слова. Дітям необхідно розказувати, що відбувається, щоб у них не виникло зайвих страхів і тривог. Адже, так чи інакше, карантин буде обговорюватись вдома з більшим чи меншим рівнем тривоги. І дитина точно відчує це. І гірше, коли вона не буде мати пояснень для себе. Треба пояснювати все так, як є. Що це — небезпечне захворювання, а карантин для того, щоби воно менше поширювалось, щоб ми могли про себе подбати. Поради для батьків, які допоможуть в розмові з дітьми заспокоїти та захистити їх. Детальніше тут: uni.cf/3bG3aCi 

Обов’язково забезпечте дитині чіткий розпорядок дня. Складіть (краще разом з дитиною) детальний розклад, що включатиме: сон, прийом їжі, прогулянку, ігру, заняття і звичайні домашні обов’язки. Намагайтеся дотримуватися цього розкладу.

Домовтеся з дитиною про правила її поведінки вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас. Використайте цей час для спільної діяльності: грайте в активні ігри, займайтеся творчістю, фантазуйте та створюйте разом! Цей час — це час нових відкриттів, знань та спільних ігор.

Діти обожнюють грати! Крім того, гра — провідна діяльність їхнього віку, за допомогою якої вони досліджують навколишній світ, предмети та явища у ньому. Дитяча уява не має обмежень! Дорослі можуть допомагати малюкам використовувати іграшки по-різному: наприклад, машинки можуть не тільки «їздити»- їх можна сортувати за кольором, розміром, призначенням, відправляти їх на «автомийку» тощо. Можна склеїти кілька аркушів паперу та намалювати на них дороги і будинки – тоді ви отримаєте «місто», яким також можна «їздити». Це ж стосується й інших іграшок.  Ігри з улюбленими м’якими іграшками дитини можуть принести багато радості. Просто заповніть ванну іграшками та посадіть туди дитину.

• Цікавими для малят є ігри з коробками. Якщо у вас немає – обов’язково придбайте таку коробку. З коробки можна побудувати фортецю, обмалювати її, обклеїти наліпками чи різними картинками, вирізаними зі старих журналів.
• Переодягання та рольові ігри.Знайдіть вдома різноманітний одяг, прикраси та інший реквізит. Запропонуйте вашому малюку стати лікарем, пожежником, ветеринаром, фермером, астронавтом і таке інше. Дозвольте дитині брати ваші головні убори, шарфи, рукавички та взуття. Допомагайте їм з пошуком необхідних матеріалів.
• Частину іграшок можна заховати: можливість час від часу діставати зі схованки «нову» іграшку вам дуже допоможе. 
• Діти люблять співати і танцювати, особливо якщо ви приєднуєтеся до них!  Увімкніть музику та влаштуйте танцювальну вечірку. Співайте розвивальні дитячі пісні. Зробіть музичні інструменти: переверніть каструлі та відра догори дном, використовуйте дерев’яні ложки. Можна, наприклад, зробити маракаси, насипавши рис у порожні пляшки чи пластикові контейнери.
• Грайте в шаради: імітуйте різних тварин рухами та голосом і пропонуйте дітям відгадати, що це за тварина. Грайте по черзі. 
• Грайте в настільні ігри. Час карантину можна провести з користю та навчити дитину грати у шахи, шахмати, доміно, лото та інші.
• Малюйте, ліпіть з пластиліну, грайте з різними матеріалами. Слід розвивати у дитини елементарні уміння, користуватися олівцем, ножицями; вчити її виготовляти різні вироби; разом з нею виготовляти вироби з паперу, пластиліну, з природних матеріалів. Важливо, щоб дитина отримувала задоволення від виконаної роботи, раділа результатам своєї праці. При цьому дозувати співвідношення між допомогою дитині та мірою її самостійності: завжди мають залишатися для неї посильні завдання для самостійного виконання.

БОРОТЬБА ДИТИНИ ЗА САМОСТІЙНІСТЬ: ЯК УНИКНУТИ КОНФЛІКТІВ?

Як уникнути конфліктів із власною дитиною?

Часто ми спілкуємося з дітьми приказним тоном: «Іди спати! Почисть зуби! Сядь рівно!» Ми читаємо їм лекції, критикуємо, загрожуємо: «Не забереш іграшки — не вийдеш на вулицю!» Наше поводження настільки передбачувано, що діти найчастіше знають, що ми їм скажемо, і не слухають, точніше, «не чують» нас. По суті, ми ведемо щоденну боротьбу ізвласними дочками й синами, у якій не має переможців!

Чи можна поліпшити взаємини з дітьми? Чи можна не дратуватися, не сваритися? Звичайно. Просто потрібно дотримуватися таких правил:

Правило «одного слова»

Якщо Ви хочете, щоб дитина Вас «почула», не висловлюйте всього, що думаєте про її поводження. Використайте «правило одного слова», що характеризувало б ситуацію. Можливо, його прийдеться повторити кілька разів, але це краще, ніж кричати й загрожувати. Наприклад, перед сном маля повинен скласти свої іграшки. Якщо Ви скажете: «Скільки разів я тобі говорила, що іграшки треба забирати! Ти така велика, а дотепер не можеш цього запам’ятати», — дитина вже після першої фрази перестане сприймати сказане. Спробуйте замість гнівної тиради вимовити (тільки не вприказному тоні) одне слово: «Іграшки!» Воно стане своєрідним паролем збирання.

Результати неслухняності

Пригадайте, скільки разів протягом дня Вам доводиться говорити своєму синові або дочці: «Зроби математику, а то одержиш двійку», «Іди снідати, інакше їжа охолоне», «Не випереш носочки — підеш у брудних»? Чи спрацьовують Ваші вказівки? Чи некраще кілька разів дати дитині можливість переконатися, до чого приводить неслухняність і які її наслідки. Якщо Сашко не зробить математику, то завтра на уроці він дійсно одержить двійку. Якщо Світа не прийде вчасно до стола — буде їсти холодний суп. Якщо Катя не випере носочки — ранком надягне брудні.

Ця важлива фраза «як тільки»

Є кілька слів, які Вам треба намагатися не вживати: «якщо», «чому», «ти ніколи…»Зі слова «якщо», як правило, починаються погрози: «Якщо ти не будеш чистити свої туфлі, я ніколи не куплю тобі нових». У дитини відразу ж виникає відповідна негативна реакція, мол, ну й не треба.

«Чому» — звичайний початок обвинувачення. Після фрази: «Чому ти не кладеш речі на місце?» — Ваше маля, швидше за все, почне оборонятися, а не забирати.

Словосполучення «ти ніколи» сприймається в штики. «Ти ніколи не підмітаєш у кімнаті…» — звучить як обвинувачення, а не спонукання до дії. Краще сказати: «У кімнаті багато пилу. Настав час підмести підлогу».

Якщо Ви хочете, щоб дитина виконала не занадто приємну для неї роботу, спробуйте побудувати фразу так: «Як тільки кімната буде прибрана, ти зможеш подивитися телевізор».

Воля вибору

Кожний з нас має свої пристрасті, смаки, судження. І Ваша дитина, якою би маленькою вона не була, — не виключення. Не ущемляйте її права, адже вона — особистість. Маля в стані вирішити самостійно, яку їжу й одяг вибрати й у якій послідовності виконувати дорученуйому роботу. Запитайте в нього, що він буде їсти на сніданок бутерброд із сиром або з ковбасою. Перед тим як зшити або купити для дочки плаття, обговоріть з нею тканину й фасон. Під час вбирання у квартирі запропонуйте дитині на вибір: вимити підлогу або підмести.

Попередження про неприємності

Відвідування лікарів і інші неприємні для дитини події будуть сприйматися інакше, якщо поговорити з нею заздалегідь: «Я розумію, що тобі не хочеться, але йти треба». Часто буває так: Ви збираєтеся з дочкою в гості. Там Ваше маля настільки захоплюється грою з подружкою, що його ніякими силами не повести додому. Домовтеся з ним: «Давай поставимо годинник на такий-то час. Коли він задзвонить, ми підемо додому».

Право на бажання

Ваша дитина голосно вимагає в магазині машинку. Ви можете відреагувати на це по звичці: «Тобі все мало! У тебе ж вдома п’ять машинок!» І витягти дитину, що репетує, з магазина. А можете не купувати іграшку, але визнати право дитини хотіти її: «Я розумію тебе, машинка дійсно гарна, але сьогодні в мене немає грошей». І дитина заспокоїться, навіть не одержавши заповітний автомобіль.

Відмова від критики

Критикувати — виходить, судити, оцінювати, таврувати ганьбою. Критика викликає в дитини опір. Згадаєте, як Ви самі реагували на зауваження батьків, і зрозумієте, чому Ваші діти «обороняються». Син не може вирішити завдання? Простіше всьог ойог овисміяти: «Це ж легке завдання! Ми ж з тобою все розібрали вчора! Як можна таке не зрозуміти?!» Реакція дитини буває різною від: «Я — тупиця» до «…і не буду робити». Але Ви допоможете їй, якщо скажете: «Так, це нелегко. Але я думаю, що ти впораєшся. Подумай ще».

Звичайно, ці поради не універсальні. Не сподівайтеся, що в будинку відразу запанує тиша та благодать. Будьте готові до того, що діти можуть віднестися з підозрою до Вашого «нового» поводження. Але якщо за день Ви хоч раз зумієте запобігти конфлікту, виходить, Ви навірному шляху. Кожна дитина неповторна, і Вам вирішувати, які методи застосовувати в тій або іншій ситуації. Пробуйте, шукайте, підходьте до виховання дитини творчо. Час і сили, витрачені на відновлення миру в родині, коштують того.

ПРИВЧАЄМО ДО ПОРЯДКУ

(методичні рекомендації для молодих батьків)

Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і тата часто скаржаться на те, що їхня. дитина виконує усі доручення «з-під палки». Як же виховати у малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

Насамперед, мами і тата повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов'язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду... Коло обов'язків може бути різноманітним, головне - не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

Спочатку ненав'язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки - і з часом він всього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть ска­зати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням, тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посу­ду». І ось вже звичайна робота у домі із категорії «примусової» переходить у спосіб заохочен­ня, і малюк буде із захопленням виконувати будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка ще тільки починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати його за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою), це стане для нього гарною мотивацією.

І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком.

По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього.

По-друге, ніщо так не об'єднує, як спільна праця.

Батькам варто замислитися і про те, як поводитися, якщо малюк не виконав доручену справу.

Він має розуміти: до вимог дорослих варто ставитися із повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно із самого початку обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домовтеся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, як тільки я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

Головне в такій домовленості - бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде - малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку - він думатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов'язків.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОСТІ

Двадцять перше сторіччя — сторіччя розвитку інформаційних технологій, глобальних інтеграційних процесів у суспільстві, перебудови в освіті і, відповідно, змін у свідомості людей. У таких умовах усе більшої ваги мають набувати питання економічної та професійної підготовленості молоді до життя в суспільстві, де розвиваються нові економічні відносини між державою та особою, де з кожним днем зростають вимоги до якості роботи, компетентності людей, які її виконують, та до їхніх моральних якостей. Оновлена система освіти в Укра­їні передбачає поліпшення якості засвоєння знань та практичних на­вичок молоді, починаючи з першої ланки, оскільки саме вона забезпечує моральний та компетентнісний фундамент становлення особис­тості дитини і, зокрема, на основі знань формує ставлення до праці та перші загальнонавчальні та загальнотрудові навички, залучає до сус­пільно корисної праці.

Ставлення дошкільників до праці

Сьогодні, якщо запитаємо дитину дошкільного або й старшою ві­ку про те, що необхідно робити, аби життя складалося успішно і щас­ливо, то навряд отримаємо відповідь: «Працювати». У кращому випад­ку ночуємо: «Добре вчитися». Ставлення сучасних людей до праці змі­нилося. Щоб поліпшити його, необхідно переглянути систему знань і про працю дорослих членів суспільства, які отримують діти, змінити ставлення до людей праці і сформувати у дітей працелюбність як одну з базових якостей особистості. Знання стимулюють розвиток мораль­них почуттів дітей та спонукають їх до діяльності. Тому таким важливим є правильний вибір інформації про трудову діяльність дорослих, яку ми подаємо дітям, та методика її подання відповідно до потреб і запитів дошкільників. Залишаючись актуальною "протягом всієї історії розвитку людства, проблема трудового виховання дітей дошкільного віку потребує сучасних підходів до свого розв'язання.

Ставлення дитини до праці дорослих формується на основі знань, отриманих з різних джерел: від вихователів у дитячому садку, з художньої літератури, мультфільмів та кінофільмів, бесід і розпові­дей дорослих або дітей та з власного досвіду спілкування з людьми різних професій, спостережень за їхньою діяльністю. Пам'ятаючи, що все починається з родини, спробуємо проаналізувати, яку інформацію про трудову діяльність власних батьків отримує дитина у сім'ї.

Без сумніву, всі батьки мріють про щасливе майбутнє своїх дітей. Більшість із них розуміють щастя як успішність дитини у соціумі, що й прагнуть забезпечити, розвиваючи фізичні сили та інтелект і дитини. Тому насамперед спрямовують свої зусилля на збереження та поліпшення фізичного здоров'я дітей, їхню підготовку до шкільного навчання. У результаті малюки успішно опановують основи математики, грамоти, іноземної мови, інформатики, логіки. їх також навчають бальних танців і бойових мистецтв. На трудове виховання у дорослих, а отже, і у дітей, не лишається ні часу, ні сил. У цьому питанні сім'я покладається на дитячий садок. А дитячий садок виконує замовлення батьків — інтенсивно готує дітей до школи, дбає про здоров'я малюків і, за браком часу, в багатьох інших питаннях покладається на сім'ю...

Практика спілкування з дітьми старшого дошкільного віку по­казує, що у більшості з них уже сформовано негативне ставлення до праці як до суспільного явища і інтерес до неї відсутній. Причи­на полягає у тому, що його формування почалося раніше — у мо­лодшому дошкільному віці, коли дитина активно цікавилась і у батьків: «Де ти був?», «Наві­що ти ходила на роботу ? >., .. Що ти там робила?);, «А тато що робить на роботі?», «А чому на роботі треба бути цілий день?». «А дитячий садок — це моя ро­бота?», «А тебе там не сва­рять?», «А це хороша робота?», «А мене туди візьмуть?». Дити­ні так цікаво дізнатися, що та­ке «зарплата», за що її отриму­ють, для чого людям триба пра­цювати, чим займаються на ро­боті. Узагальнено всі запитан­ня дітей дошкільного віку про працю дорослих можна класи­фікувати за трьома основними напрямами:

- назви професій та зміст діяльності у кожній з них;

- мотиви і значущість праці;

- оцінні судження та прогнозування власної майбутньої тру­дової діяльності.

У родині діти можуть дізнатися, як називається професія тата, мами, найближчих родичів, сусідів, друзів та знайомих, а також отримати знання про загальну характеристику трудових дій у кож­ній з професій: що саме робить людина цієї професії, які машини до­помагають їй у діяльності тощо. Проте, як показали дані експери­ментальних досліджень, проведених у дошкільних закладах, близь­ко 80 % сучасних дітей старшого дошкільного віку не знають, де і ким працюють їхні батьки. Стандартна відповідь: «На роботі». Це свідчить про те, що батьки не розповідають своїм дітям про зміст влас­ної трудової діяльності. Тож мусимо констатувати, що сучасні діти старшого дошкільного віку обмежені у знаннях про виробничу діяль­ність своїх близьких.

Здебільшого діти не мають інформації щодо мотивів і значущос­ті праці, або ж у їхній відомості така інформація постає у викривле­ному вигляді. Але ж ще Григорій Сковорода стверджував, що саме праця с основою розвитку суспільства, його пружиною, а в кожній людині самою природою закладено «тайний закон сродності», тобто нахили до тієї чи іншої діяльності. якщо ці нахили виявлено у дитинстві і розвинено та застосовано людиною у зрілі роки, то на думку філософа, у суспільстві буде створено умови для оптимального і безконфліктного розвитку Діяльність кожної особистості в ідеалі, має спрямовуватися на розви­ток — особистий та суспільний.

Працюючи сьогодні у будь-якій сфері, людина задовольняє насампе­ред свої особисті потреби: заробляє на життя. Проте існує, й інше, суспільне, значення праці. Так, результатами праці учителя, машиніста, перукаря, архітектора, ученого, тобто людей різ­них професій, користуються й інші члени суспільства.

Діти дошкільного віку, як прави­ло, легко засвоюють особисте значен­ня праці дорослих, формулюючи його у судженні: «Тато працює, щоб зароб­ляти гроші і потім купувати мені цу­керки, іграшки, їжу». Осягнути ж сус­пільне значення праці самостійно во­ни не здатні. Тому й розглядають пра­цю лише як засіб особистого збага­чення, задоволення власних потреб. Праця дорослих сприймається ними як важкий обов'язок, необхідність, що відволікає від цікавого проведення часу і який ліпше омину­ти. У майбутньому ін­дивідуалізм таких пра­цівників може при звести до негативних наслідків.

Які ж професії подобаються сучасним дошкільникам? Насам­перед, як свідчить опи­тування, вони обирають роботу, на їхню думку, легку і цікаву, проте таку, що прино­сить великі гроші. Так, сучасні хлопчики хо­чуть бути бізнесмена­ми, депутатами, прези­дентами країни, банкі­рами, власниками наф­тових компаній, футбольних клубів, а також охоронцями, міліціонерами, водіями таксі і навіть працівниками автомийки. Дівчатка у віці від п'яти до шести років, розмірковуючи про майбутнє, бачать себе нареченими (не дружинами і не мамами), моделями, співачками, ведучими телепере­дач, у поодиноких випадках — вихователями у дитячому садку.

Зовсім непопулярні серед сучасних дітей такі професії, як лікар, учитель, кравець, перукар, будівельник, пекар, кухар, хлібороб, са­дівник, фермер, продавець. Професії муляра, столяра, сантехніка, не кажучи вже про двірника, викликають у дітей здивування й одно­стайне «ні», якщо дорослий пропонує їм уявити себе у такій ролі. На­сторожує і той факт, що непопулярними стали навіть так звані «ро­мантичні» професії, про які раніше мріяли всі без винятку дітлахи: космонавт, пілот, капітан морського судна, моряк, дослідник Аркти­ки, вчений.

Найдоступнішим джерелом отримання знань про роботу дорос­лих для сучасних дітей с телебачення. Проаналізуймо, представники яких професій найчастіше з'являються на екрані. Президент, депу­тати, банкіри, ведучі телевізійних шоу, моделі, представники шоу-бізнесу завжди гарно вбрані, усміхаються, до них ставляться з пова­гою. А ось екранні вчителі, шахтарі, лікарі, домогосподарки, водії, представники комунальних служб постійно на щось скаржаться, не модно вдягнені, їм співчувають. Без сумніву, дитина буде обирати для себе щось із першої групи, адже, за Абрахамом Маслоу потреба у визнанні є однією з основних у ієрархії потреб особистості.

Інше джерело інформації — щоденні спостереження дитини суспільних відносин. Дитина найчастіше зустрічається з представ­никами таких професій, як продавець (він увесь час сердитий, нео­хайний, люди на нього ображаються), водій (він кричить і свариться з пасажирами, інколи не пускає стареньких до себе у маршрутку, не реагує на прохання пасажирів), лікар і вчитель (вони постійно скар­жаться на важку роботу і малу зарплатню), двірник і сантехнік (бруд­ні, часто у нетверезому стані, їх жаліють як невдах).

Знання про працю дорослих та представників різних професій діти також отримують у родині та у дитячому садку. Так, ми дуже мало позитивно говоримо про свою роботу, невдоволеність життям знаходить свій вияв у міркуваннях і судженнях уголос, які й чують діти.

І якщо дорослі бажають, щоб діти позитивно сприймали працю, їм самим необхідно змінити власне ставлення до неї.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ПРОФІЛАКТИКА КОМПЮТЕРНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ У ДИТИНИ

 Нові інформаційні технології стають не тільки головною рушійною силою прогресу, засобом спілкування між державами, компаніями, університетами, новою формою торгівлі, але й потужним засобом навчання, улюбленою іграшкою. Чимало дітей захоплюються комп'ютерними іграми, які приваблюють їх динамічним сюжетом, викликають гострі відчуття.  Є безліч можливостей використання інформаційних технологій – від самостійного складання досить досконалих програм, створення своїх сторінок у просторі Internet, дистанційного навчання до занурення у світ найкращих музейних колекцій, бібліотек. Виникають запитання – як впливає цей дивовижний штучний інформаційний світ на психіку людини і, зокрема, дитини? За яких умов цей новий вид людської діяльності сприяє розвитку особистості, а за яких заважає?  Почнемо із позитивних моментів. Використання комп’ютерів на уроках у школі сприяє активiзацiї розумової дiяльностi, формує світогляд дитини, створює позитивний емоційний настрій. Але, з іншого боку, виникає тривога: чи не завдасть шкоди тривале "сидіння" перед дисплеєм?

На жаль, зараз зустрічаються діти, які перейшли межу розумного у спілкуванні з комп’ютером. Надмірне спілкування з комп’ютером може не тільки призвести до погіршення зору дітей, порушення здоров’я через стиснуту позу, але й негативно відбитися на його психічному здоров’ї. Адже комп'ютерні ігри тільки створюють ілюзію спілкування і не приводять до формування навичок справжнього спілкування. Особливо це небезпечно для сором’язливих дітей. Комп’ютер дає такій дитині можливість перенестися в інший світ, який можна побачити, з яким можна погратися, і дитина все більше віддаляється від реальності, де їй загрожують негативні оцінки і необхідність щось змінювати у собі. Така втеча в ілюзорний світ може сформувати у дитини психологічну залежність від комп’ютера.

Головною причиною виникнення комп'ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками, однолітками і значущими людьми.

Більшість людей  використовують всесвітню мережу не лише для роботи чи пошуку інформації, а й як спосіб життя. З'явилися чати, сайти знайомств, де споживачі інтернет – ресурсу перебувають і вдень і вночі: ведуть переписку, бавляться в ігри. Відповідно до нових діагностичних рекомендацій, інтернет-залежною визнається людина, яка проводить в мережі декілька годин на день і у якої спостерігався щонайменше один з симптомів залежності протягом трьох місяців, зокрема:

- непереборне бажання ввійти в інтернет,

- нездатність контролювати свій час в інтернеті,

- розумове або фізичне виснаження,

- порушень сну або концентрації уваги;

- дратівливість, депресія, знервованість, труднощі у спілкуванні з людьми в реальному житті.

Крім того у процесі роботи з комп’ютером у дітей може розвиватися комп’ютерний зоровий синдром, який призводить до зниження гостроти зору; його затуманення; труднощі при переводі погляду з ближніх предметів на дальні і назад; відчуття змін забарвлення предметів; двоїння; тимчасова короткозорість.  Вимушена поза з нахилом уперед вносить зміни в конфігурацію  хребта і призводить до звуження грудної клітки, що відбивається на підвищенні артеріального тиску, болі у ділянці серця.  Вимушене положення може стати чинником скривлення хребта, остеохондрозу, захворювань кистей рук, що розвивається внаслідок неправильного положення рук при роботі з клавіатурою та мишею.

Тривале перебування за комп’ютером може бути причиною порушення роботи травного тракту (гастрити, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки).  І це далеко не повний перелік можливих проблем зі здоров’ям  залежної людини. Як же запобігти інтернет-залежності та комп’ютерній залежності дитини? Звичайно, необхідно  контролювати діяльність дітей в Інтернеті новітніми програмами, за допомогою яких можна побачити, які саме сайти самостійно споглядала дитина. Якщо дитина хоче листуватися зі своїми знайомими, то бажано мати сімейний мейл, а не окремі скриньки. Це допоможе батькам зберегти контроль над ситуацією. Одним із правил користування Інтернетом для дітей є обов`язковий нагляд батьків. З одного боку це зрозуміло – небезпечно випускати дитину в світ, повний зовсім недитячих переживань, жорстокості та неправдивої інформації. З іншого боку, тотальний нагляд може підірвати дружньо-партнерські стосунки між батьками та дітьми (в першу чергу тут іде мова про підлітків). Відповідно, найкращим способом є довірливе спілкування щодо Інтернету між старшим поколінням та їх технічно підкованими нащадками.

Пам’ятка для батьків 

   Для профілактики комп'ютерної залежності у дітей батьки можуть керуватися психолого-педагогічними рекомендаціями:

1. Привчайте дитину правильно ставитися до комп'ютера: як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не як до засобу отримання емоцій.

2. Не дозволяйте дитині у віці 3-5 років грати у комп'ютерні ігри.

3. Розробляйте з дитиною правила роботи за комп'ютером: 20 хв. комп'ютерної гри, З0 хв. заняття іншими видами діяльності.

4. Не дозволяйте дитині їсти і пити біля комп'ютера.

5. Не дозволяйте дитині грати в комп'ютерні ігри перед сном.

6. Домовляйтеся з дитиною виконувати ці правила.

7. Обговорюйте з дитиною покарання у разі, якщо дитина порушить домовленість.

8. Помічайте, коли дитина дотримується ваших вимог, обов'язково скажіть їй про свої почуття радості та задоволення. Таким чином закріплюється бажана поведінка.

9. Не використовуйте комп'ютер як засіб для заохочення дитини. Під час хвороби і вимушеного перебування вдома комп'ютер не повинен стати компенсацією.

10. Допомагайте дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті кожної людини (розчарування, сум, образа, агресія тощо), і які можуть підштовхнути дитину отримати полегшення за комп'ютерною грою.

І ще пам’ятаймо: комп’ютер сам по собі не є злом. Молодій людині потрібно вміти ним користуватися та працювати з Інтернетом як із джерелом нової інформації. Але у всьому потрібно знати міру.

Батькам варто частіше цікавитися реальними успіхами дитини, ніж віртуальними. Його треба періодично підтримувати, давати стимул до руху, досягнення поставлених цілей, вчити і розповідати про життя, що має місце поза домом і комп'ютера. Все життя складається з дрібниць, і в силах батьків та вчителів зробити їх для дитини приємними і цікавими, зацікавити його чимось в реальному світі. Коли він це відчує, побачить увагу і підтримку дорослих, то зрозуміє, що жити без комп'ютера теж можна.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ КОМП’ЮТЕРНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ДИТИНИ

Дотримуйтеся чіткого режиму. Тривалість «спілкування» з комп’ютером для дошкільника – 2-3- хв.. на день. Дітей дошкільного віку ще можна відволоками іншими заняттями. Тому на сльози, капризування та скарги дитини реагуйте спокійно й терпляче, пояснюйте необхідність чергування розваг за комп’ютером з іншими, важливішими справами.

Заохочуйте та хваліть дитину. Саме  похвала – один із «чарівних ключів», що відкривають двері у внутрішній світ дитини. Хваліть її за вимиту тарілку, вміння самостійно одягатися, за дружню та спокійну гру з іншими дітьми. У комп’ютерних іграх закладено безліч заохочень, яких діти не отримують від батьків. Комп’ютер не втомлюється відзначати здібності, розум, спритність, надзвичайність дитини. він позитивно реагує навіть на програш і помилки, у той час як дорослі нервують і картають дитину за її невдачі. Байдуже ставтеся до успіхів дитини в комп’ютерних іграх, адже в них уже закладено заохочення.

Будьте зразком для наслідування. Не порушуйте правил, які встановлюєте для дитини. Вони мають бети однаковими для всіх членів родини. Проаналізуйте, чи не залежні ви самі від комп’ютера. Подолайте цю свою звичку – і вона ніколи не виникне у вашої дитини.

Контролюйте зайнятість дитини. Залучайте до занять у гуртках та секціях, а також виконання домашніх обов’язків. Зробіть традицією сімейне читання, грайте з дитиною в настільні ігри, пригадайте ігри зі свого дитинства та зацікавте ними дитину. Спонукайте її до ігор на свіжому повітрі.

Контролюйте роботу дитини за комп’ютером. Важливо чітко контролювати, в які комп’ютерні ігри грає дитина, і відстежувати будь-які відхилення в її поведінц3і після того, як гру закінчено. Так, якщо, погравши, дитина стала дратівливою, збудженою, погано засинає, - це вказує на те, що або було перевищено час гри, або гра не підходить дитині. Віддавайте перевагу розвивальним іграм і сайтам. Обговорюйте з дитиною ігри, в які їй було б, на вашу думку, корисніше грати. Встановіть спеціальні мережеві фільтри і спеціалізоване програмне забезпечення, що дасть змогу контролювати й лімітувати взаємодію дитини з комп’ютером.

Як визначити ступінь залежності дитини від комп’ютера

Пам’ятка-тест для батьків 

Аби виявити ступень залежності дитини від комп’ютера, проводіть простий тест. У момент, коли дитини сидить за комп’ютером і грає, зверніться до неї з проханням, наприклад: «Допоможи мені, будь ласка,  зібрати розсипані намистинки». Залежно від того, у який спосіб відреагує дитина на ваше прохання, оцініть ступень й комп’ютерної залежності.

Способи реагування дитини:

- варіант А. Дитина легко відгукується на прохання, може захопитися допомогою, а потім «переключитися» на іншу справу і забути про комп’ютер – повна свобода від комп’ютерної залежності на момент тестування;

- варіант Б. Дитина відгукується з другого-третього разу, неохоче виконує прохання, демонструє невдоволення, сперечається – перший ступінь залежності або початковий етап другого ступеня залежності;

- варіант В. Дитина не відгукується на прохання дорослого, гру не перериває – залежність другого ступеня. Ризик переходу на третій ступень.

Якщо дитина поводиться так, як описано у варіантах Б або В, необхідно через деякий час (наступного дня) звернутися до дитини з аргументованим проханням, наприклад: «Синку, допоможи мені, будь ласка. Я одна впоратися не можу. Мені потрібна твоя допомога! Будь ласка, перерви своє заняття і допоможи мені». Якщо реакція на прохання буде аналогічною, що й за першої спроби, то можна зробити остаточний висновок про наявність у дитини комп’ютерної залежності й необхідність надання їй  кваліфікованої допомоги фахівців.